Куди ти йдеш? - запитую у себе.
І з кожним кроком в пальцях більше болю.
Ще крок — і переллється в очі небо,
А я не знаю райдуги паролю.
Я йду в незнане, та ступаю сміло
На сміх промінню, вітру на поталу.
Ні, це не сонце душу спопелило.
Щоб зрозуміти - слів людських замало...
Світлана Штатська (Гресь)
Немає коментарів:
Дописати коментар