Ти думаєш - я гасну, я старію,
Що сутність днів моїх - мілке болото?
То ж
знай: я ще жива, я шаленію
У вихрі
снів - це не твоя турбота!
Що буде завтра: спалить Сонце Землю,
Чи, може, вечір переллється в ранок?
Я, певно, теж у цьому часі дремлю, -
Я - лише тінь нез’єднаних фіранок...
Нестерпно знати, що вмирать не варто,
Але і жити по законах треба.
Як жаль, що не написана ще карта
Мойого шляху по сузір’ях неба...
Світлана Штатська (Гресь)
Немає коментарів:
Дописати коментар