"Я украду твою печаль ..."

Я украду твою печаль 

І розітру, як пил, в долонях.

Лиш сивини туман на скронях

Залишу — войовничу даль.

Ніхто не знав, що саме ти 

По серпантину барсом ніжним 

Мою самотність в мріях ніжив 

І роз’їдав без кислоти.

Ти не пройдеш моїх доріг, 

Твоїх, тим паче — не осилю,

 Але одну-єдину милю 

Запам’ятає мій поріг.

Ти ще не раз підеш у бій - 

У тебе войовничий норов!

Але не скоро, ще не скоро 

Покотишся теплом з-під вій.

Світлана Штатська (Гресь)