Карантин на кохання.
Продовжувать гру?
Не знаходжу підтверджень,
Ковтаю провини.
Але вечір шепоче:
«Облишмо журбу,
Я з безкрайнього неба
Прозрінням прилину».
І повірю на мить -
Нездійсненне здійсниться,-
Так мовчазно болить
Каламуття криниці.
І не треба повчань,
Мій досвідчений простір
Вже не стерпить пручань
На обмеження гострі.
Карантин на кохання?
Продовжую гру,
Піддаюся.
Знімаю завісу мовчання,
Так раптово усьому твоєму вторю,-
Я сьогодні німа від сліпого кохання.
